Люблю весняний красний май,
Цю пору квітів і листків,
Радію лету пташих стай,
Що їх луна веселий спів
      З'юнілими лісами,

Радію, бачивши такий
Шатрів, наметів буйний рій,
       Я радий до нестями,
Коли мужі та коні в бій
Готові рушити якстій.

Люблю, коли на лави край
Гурти виходять ґерцярів,
І втечу люду цілих зграй
Спричинить розголос мечів.
       Радію я чуттями,
Коли то замок преміцний
В руїні падає страшній,
       Коли навкруг ровами
Оточить військо табір свій.
Немов його обійме змій.

І ще люблю, коли внечай
Пан винесеться на прорив,
Коня острожить на відчай,
І ось уже своїх повів,
        І вже немає тами,
Бо в тім обов'язок святий.
Що вірно йде у січі злій
        Васаль його слідами,
Та й той вояк ще незначний.
Удар не був у пробі чий.

Шеломів ярий барвограй,
Шматки поскепані списів,
Цей польний вихід водностай
Я б так охоче знов узрів,
       Узрів би, як без тями
Кінь заблукав у битві цій,
Бо втратив вершника у ній,
       Бо лицар був без плями
І впав, поляглий більш благий,
Ніж переможений живий.

Кажу вам, мій домашній рай
Ніколи так я не любив,
Як вигук цей: «Вперед рушай!»
На полі брані з двох боків
       Іржання під гаями
І крик: «До помочі боржій!»
І зрю: великий і малий
       В рові лежать гуртами,
І поміж ребрами стрункий
Із прапорцем застромлен кий.

       Замкніть, бароне, брами,
Всі гради-вежі в борг мерщій,
Щоб не забрав їх лиходій!