........................."Кофє"...............................
(Повiсть з неiстнеjąцеj серii - "Що нiкому нахуj не впєрлось")

- Вутро починається зи сранья у тубзалету. А ни з якогось нахуj кофє-є.. - Вусатиj карлєк постучаў цигаретком о пепелничку.
- За тєм чо следує? Якиj наслєдок, покручує крок за кроком по ранiшному сраньу?

Пан Морква, кои целиj час сидеў пєрєд карлєком внємлючи й наблюдаючi, наприкiнец наотважив ся розкрити рота.
- Одягатися потiм?
- Одягатися - передражнiл го карлєк. - А риj вмивати вид посонних зморшчок? Зуба праць? Зарядку дзялаць?
- Й ето ў тому числи.. - согласиўся пан Морква. Карлєк настаўливо пiдняў перста й почаў пити морс з великоj люминяноj кружцi.
Пан Морква трохи помолчаў, алеж хвилiнкою пiзднише здзiўльонно пiдняў лоба: - А татарцi?

Карлєк стримаў рęку з кружком у рота. Внимлiво поклаў зоровiну в румяно-рąжовати риj свего кумпля Моркви.
- Татарци. - втўердзицельно репетуваў вiн.
- Так. - Зiркнуўши очами зе сторони в строну, Морква нахилиўся пжез стол до карла. - Ти сами татарци jебени, коjи зуба у роти зменяют на вахли, коли дость моцно спаваєш.

Карлєк молчаў, старацельно глядзячи на пана Моркву. Jого кривесенькиj прст лако постукваў жоўтим ноктєм па дзеревяннои столишници.
Пан Морква з цикавеньем пачiл в очи старому кумплю.

Наприкiнец, коли за викном ўже почали запеўаць jебени когути й з-за жировои гори ся показало слонце, карлєк випаў з окружавшаго го забвення. Вин встаў з-за стола, шоркнуў масловатим гавнотопом по сплеваному полу, шумно пшипечатаў ладошком об столишницу й рєкао:
- Татарцi пшиходзом ранiшє. Начеj-б хуj jим достаўся, а не мои зубови.
В jого голосi чуў ся тонкi одзвук обiди.

З шумем задвинуў скшипучи стул пiд стол, альбо наўпаки - хто га розбере, кумпель Моркви розвернуўся на каблуках, взметнуўши ў гору пернастого хвоста, й виjшоў вон з кухєнькi.
Всерединi колiдора гулко бумкнула вхiдна дзверь, возвешчаючi о тим, же карлєк виjшов наполє.

Пан Морква jешчє трохи посмотрєў jому вслєд, а потiм перевиў зоровiну на мутненькє вiконце, за коiм вiлась брудна стежка. Карлєк, ожидаємо показаўся на тропци, бо ту не було иннего виjшчя наполє. Пан Морква било хчял постукати ноктєм у вiкно, звєрнути вагу разобижденнога кумпля на себє, алє затримаў лапцю, лєдве пiдняўши. Задумчиво проводзиў тешко топаюшчего карлєка зоровiною, потiм важко вздихнуў, задьорнуў занавiску та й континуваў пити своє сраноє кофє.

03.07.17 03:03