Гоголь

У 1818-1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.

У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував:
«… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».
У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.

У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.
Невдовзі після прем'єри п'єси Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон, відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.

В Італії пише перший том поеми-романа «Мертві душі», що виходить друком 1842 року.
"«З появою «Ревізора» і «Мертвих душ» кофлікт Гоголя з російським суспільством ще більше визначився і загострився. <…> Бо Гоголь показав не тільки Україну, а й — мов би для контрасту — і Росію. Це зіставлення глибоко зачепило національні почування російських патріотів."
Вони казали, що : «Гоголь не любить Росії: подивіться яка гарна Малоросія і яка Росія»; додають: «і зауважте, що сама природа Росії не помилувана, і погода навіть вся мокра і брудна»
Незалежно від того, хотів чи не хотів того автор, його «Мертві душі» були найбільшою сатирою на дореформенне руське життя, що досягло межі паскудства, мізерності, економічного й духовного зубожіння. Навіть II том «Мертвих душ» підтримує таке враження.
Тонке відчуття геніального художника збурювалось нежиттєвістю образів ним створюваних, і тричі друга частина великої поеми, багаторічна праця художника, спалювалася ним.

Микола Гоголь зневажливо ставився до української літератури і відмовляв українській мові у праві на використання
 в художній літературі. За свідченням Григорія Данилевського, Гоголь вважав що українці повинні писати лише
російською мовою. Крім того він вважав що російська має бути єдиною літературною мовою для слов'ян, включно
з сербами, чехами, українцями та іншими слов'янськими народами.

Відповідно до цих поглядів, визначалося ставлення Гоголя до відомого українського поета Тараса Шевченка.
Гоголь стверджував що любить Шевченка як «земляка й обдарованого художника», проте негативно оцінював його
поетичні твори. Перш за все через українську мову, якою писав Шевченко, а також через те що в них,
за словами самого Гоголя, було «дьогтю багато, більше, ніж самої поезії»
Гоголь відчував пристрасть до рукоділля. В'язав на спицях шарфи, кроїв сестрам сукні, ткав пояса, до літа шив собі шийні хустки.
Письменник обожнював мініатюрні видання. Чи не люблячи і не знаючи математики, він виписав математичну енциклопедію тільки тому, що вона була видана в шістнадцяту частку листа (10,5 × 7,5 см).
Гоголь любив готувати і пригощати друзів варениками і галушками. Один з улюблених його напоїв - козяче молоко, яке він варив особливим способом, додаючи ром. Цю куховарство він називав гоголем-моголем і часто, сміючись, говорив: «Гоголь любить гоголь-моголь!»
Письменник ходив по вулицях і алеях зазвичай з лівого боку, тому постійно стикався з перехожими.
Гоголь дуже боявся грози. За словами сучасників, негода погано діяла на його слабкі нерви.
Він був вкрай сором'язливий. Як тільки в компанії з'являвся незнайомець, Гоголь зникав з кімнати.
Гоголь часто, коли писав, катав кульки з білого хліба. Друзям він казав, що це допомагає йому в дозволі найскладніших завдань.
У кишенях у Гоголя завжди лежали солодощі. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислузі відносити поданий до чаю цукор, збирав його, ховав, а потім гриз шматки за роботою або розмовою.
Все життя Гоголя до сих пір залишається нерозгаданою загадкою. Його переслідувала містика, і після його смерті залишилося більше питань, ніж відповідей. Вони дозволяють поглянути на творчість улюбленого письменника з абсолютно іншого боку, спробувати пояснити якісь протиріччя і невідповідності і побачити його НЕ ідолом, а простим, неймовірно тонким і талановитою людиною.
Микола Васильович пристрасно захоплювався всім, що потрапляло в поле його зору. Історія рідної України була для нього одним з улюблених досліджень і захоплень. Саме ці дослідження посунули його на написання епічної повісті «Тарас Бульба». Вона була вперше опублікована в збірнику «Миргород» в 1835 році один екземпляр цього журналу Гоголь особисто вручив в руки панові Уварову - міністру народної освіти, для того, щоб той підніс його імператору Миколі I.
Що сталося в ніч на 12 лютого 1852 року, достеменно не знає ніхто. Біографи, спільними титанічними зусиллями намагалися буквально по хвилинах відновити події тієї ночі, але абсолютно точно відомо тільки те, що до третьої години ночі Гоголь ревно молився. Потім він узяв свій портфель, дістав з нього якісь аркуші паперу, а все, що в ньому залишилося, велів негайно спалити. Після чого перехрестився і, повернувшись в ліжко, нестримно плакав до ранку. Традиційно прийнято вважати, що в ту ніч Гоголь спалив другий том «Мертвих душ», але деякі біографи і історики, впевнені в тому, що це далеко від істини, яку вже навряд чи, хтось дізнається.