Український гамбіт. Жи – два, жи – вісім (Л. Даценко)

Усякі –мани, –ичі та “червонці”,
за ними ж прийнятими правилами гри,
ідуть по наші душі в різних політсписках.
Та українець прочита, як на долоньці,
по кучерявих, хитрих, мудрих писках –
це гра одна і хід один: жи два, жи три...
Та це лише початок гри.

За ними споконвіку перший хід:
ми – хлібороби чорні, шинкарі ж бо – завжди білі.
Їм – панувать, нам – чистити сортири,
їм – гроші дерти з нас навіть в часи лихі.
Поки ми чубимось за щонайвищі цілі, –
їм далі йти: жи два, жи штири...
А нам би все без війн, а нам би тільки в мирі!

На людях – один одному у писок,
а потім, обійнявшись: – Как ми іх! –
Як дерли шкуру, так і будуть драть!
На нагороди і пости – їх першими у список!
А грамотки й цяцьки – для інших всіх...

А їм вперед: жи два, жи п’ять...
Ще ж треба стільки і купити, і продать!
Шанують українців на банкнотах
“С Украіной в карманє – ето ж жізнь!”
Якщо вже не пройдуть – тоді пролізуть скрізь...
З грошима ж легше підніматися по сходах...
У них на службі префікс –анти й суфікс –ізм...
Все вище й далі: вже жи два, жи шість
А хто супроти цього, той – фашист!

Скупивши всі телеканали і газети, –
з ранку й до ночі все ведуть дебати,
які ж вони і мудрі, й чесні всі...
А ми їх слухаєм і чистимо клозети...
Аж глянь: вони уже міністри й депутати,
й новий вже хід готовий нам: жи два, жи сім :
щоб ми жили, як повелів великий Сим!

Пробив їх час. Настала їхня ера...
Скупили все і всіх великі мародери.
І їм плювать, що ми здолали еСеСеРи...
Вони володарі нових своїх імперій,
їм служать вже і спікери, й прем’єри...
А завтра... Завтра хід останній, хай їм грець!
Жи два, жи вісім... Банкова...
Догралися! Кінець...